Свідчення тих, кого Бог покликав у «Віру і Світло». Декілька історій для вашого серця. Запрошуємо і Вас пізнати красу і силу СПІЛЬНОТИ
Як це, Любити? Як це, виявляти справжню Божу любов? Як це, обіймати і цілувати просто так, через порив душі не маючи ніякого страху перед невзаємністю чи нерозумінням… просто любити і все… Бог відкрив цю любов для друзів, і їм не потрібно ніяких слів, освідчень чи доказів. Їхні обійми теплі та щирі, вони тривають рівно стільки, скільки потрібно для нас обох…Бог завжди дарує мені те, що мені необхідно – Він дарує мені обійми моїх Друзів…! «…. Данилкові обійми ….» Юрась Ковальчук
Одного разу зі своє спільнотою «Горицвіт» ми відпочивали у таборі. Монастир сестер Непорочного Зачаття Непорочної Діви Марії в Язлівці з нами ділили близько десятка молодих юнаків. Хто вони, звідки ми лише здогадувались, було багато теорій, припущень, але правди ніхто не знав. Лише згодом стало відомо, що ці хлопці – з наркологічного реабілітаційного центру, колишні наркомани… Хоч наші сусіди були ще досить молодими, але насправді важке минуле залишило свій болючий відбиток на їхніх обличчях та серцях…Саме приміщення монастиря було досить старого планування і підніматись на вищі поверхи доводилось вузькими крутими сходами, по яких, як правило, могла підніматись чи спускатись лише одна людина. Одного разу сходами догори я піднімалась із Олею – другом. Оля не говорить, але це не є перешкодою в тому щоб її розуміти, тому що в неї великі, дуже гарні очі, в яких можна прочитати все, особливо красу її серця.. Отож, коли ми піднімались вгору, назустріч нам спускались кілька хлопців з реабілітайціного центру. Один з них видавався особливо суворим, з жорсткими рисами обличчя. Як правило, людей з такою зовнішністю мимоволі уникають чи вішають на них різноманітні ярлики власного упередження… Коли парубки відійшли вбік, щоб нас пропустити, то проходячи повз згаданого чоловіка… Оля просто подала йому руку, щиро усміхнулась і зазирнула в очі…в душу. Чоловік немов змінився… він усміхнувся, засяяв, шрами його обличчя, серця немов в один момент розгладились і він відчув, що вміє любити, що його приймають, що з ним хочуть привітатись. Це була особлива мить у моєму житті. Адже саме через цей спонтанний Олин вияв доброти та приязні я зрозуміла як мало потрібно для того щоб зробити щасливою іншу людину. Як важливо дати комусь усвідомити, що я сприймаю його таким яким він є, так як робить це і наш Отець Небесний. Адже лише доброта та любов породжує мир, руйнує усі кордони, упередження та стереотипи, будує те, що ніхто не зможе зруйнувати. Цього вчить мене «Віра і світло». Оленка Панас
“Віра і Світло” для мене є моєю другою родиною і домівкою, прийшовши до якої, мені здалось, ніби я був тут завжди. “Віра і Світло” – це місце ділення, ділення радістю, любов’ю й іншими дарами, які кожен член спільноти поступово відкриває у собі за допомогою всіх, хто її творить, і вчиться дарувати їх ближнім. Але також це є місце ділення нашими слабостями і ранами, невдачами і нездійсненими мріями, які переживаємо вже не поодинці, на самоті, а всі разом, спільнотою.”Віра і Світло” є немов духовний медпунктик, в якому Ісус через кожного з нас (друзів, батьків, приятелів) торкається глибоких ран в наших серцях і поступово зцілює їх, наповнюючи “вірою” і “світлом”. А взагалі “Віра і Світло” – це величезний подарунок Бога для людей, тому що саме тут, в простоті і невимушеності наших друзів, які творять особливу атмосферу в наших спільнотах, ми знаходимо все те, що нам так важко знайти в складному і поверхневому світі, а саме: мир, надію, любов, дружбу, Бога! Славік Геник
Вперше про “Віру і Світло” я почув в розмові зі своїми приятелями після Богослужіння для молоді. Тоді я не знав про це ще нічого, але мені сподобалась ідея руху і те, що там було багато моїх знайомих. З самих перших моїх зустрічей пам’ятаю, що дуже боявся друзів, оскільки в житті ніколи не бачив такої велекої кількості неповносправних людей, і не знав як себе з ними поводити. Але через декілька зустрічей і спільну поїздку на прощу Бог відкрив мені, що маю просто бути собою і бачити Його в кожному з цих неповносправних.В мене нема великого досвіду перебування у ВіС, але я вже спостерігаю, як спілкування з друзями мене змінює. І, як говорить моя колега-приятель: “Друзі нам потрібні більше ніж ми їм.” Олександр Цимбалюк
Віра і Світло, для мене є місцем де я став цілісною особою. Де я навчився бачити присутність Бога у кожній особі.Місцем, де я навчився по справжньому любити. Роман Гірняк
Кожен із друзів відноситься до тебе як до рідної душі, як до брата чи до сестри. Кожен привносить у твоє життя часточку віри, надії, свого серденька… Як приклад, можу навіть навести одного нашого віросвітлянчика Дмитра, який кожного вечора дзвонить і питається як справи, ділиться своїми враженнями, і навіть коли я хворіла, він підтримував мене, і я з Божою поміччю одужала. Чи взяти Данилка, який постійно запалює моє серце радістю і вірою в те, що все буде гаразд і Бог зі мною… І так кожен із них.Тому для мене «Віра і Світло» – це не лише моя ще одна сім’я, це щось значно більше, що змушує мене бути собою, дозволяє мені побачити світ по-іншому, зрозуміти важливість своєї ролі, пізнати Бога краще… Я знайшла своє місце, місце, де я відчуваю радість, спокій, допомогу, злагоду і Бога =))) Даша Романишина
“Віра і Світло” – це щось, що завжди з тобою, навіть, коли ти далеко від своєї спільноти, ти всеодно відчуваєш їхню підтримку. І це не просто слово “підтримка”. Коли думаю “що” або “хто” мене чекає в Кам’янці, то бачу майстерню у Старому місті 🙂 “ВіС” – це те, що допомагає мені вилазити з тенетів зла, комплексів, те, що дає стимул жити, радіти, те, від чого стає легше і краще на душі. “ВіС” – це щось дуже міцне і непохитне. Коли ти вже там, тобі не хочеться звідти йти. Це люди, яких більше ніде немає. Це особливе місце і особливі люди. Неповторні. Найкращі! Олена Івасюк