Про покаяння

Є 5 умов доброї Сповіді:

1. іспит сумління
2. жаль за гріхи
3. постанова поправи
4. визнання гріхів перед священиком
5. покута

Коли якогось елемента бракуватиме – Сповідь буде неважна. Насправді ми сьогодні не до кінця розуміємо що таке є сповідь, ми сприймаємо її поверхнево. Щоб хоч трохи зрозуміти правдиву суть дару Cповіді потрібно докладніше розглянути її елементи.

Отож, перед кожною Сповіддю треба зробити іспит сумління – проекзаменувати всі свої вчинки від часу останньої Сповіді на предмет порушення Божої волі, себто гріха. Взагалі, кожен християнин має обов’язок робити такий іспит кожного вечора десь перед сном в тракті вечірньої молитви. Тоді набагато легше пригадати свої вчинки і зрозуміти які з них були гріхом. Відтак легше їх пригадати перед сповіддю.

Мало згадати про гріхи. Коли людина не відчуває жаль за них, то напевно важко щось говорити про правдиву сповідь. Є ризик того, що сповідь перетвориться на банальну демонстрацію аморальних вчинків перед священиком. Тоді дуже часто в людей виникає питання на кшталт: «А чому я маю перед ним говорити свої гріхи»? Готуючись до сповіді, аналізуючи своє життя ми повинні розуміти, що своїми поганими вчинками ми вкотре причиняємося до діла Христових катів, вкотре вчиняємо страждання Христа ще важчими, ще болючішими. Адже Христос помер не тільки за вже вчинені гріхи, але й за ті, котрі ми чинимо і понині. Отож, коли будете робити іспит сумління, згадайте якою ціною ми куплені, нехай перед вашими очима буде образ розп’ятого Христа.

Наступний, і невід’ємний крок – це постанова поправи. Доволі часто можемо помітити за собою, що не кожна наша сповідь включає в себе постанову докорінно змінити стиль свого життя. Переважно ми обмежуємося тим, що прийдемо і розкажемо священикові всі свої гріхи. Може деколи ще пожаліємо за них. Але не встиг минути деякий час і ми знову чинимо той самий гріх. А це тому, що ми не розуміємо, що, сповідаючи свої гріхи, каючись за них, ми неодмінно мусимо їх зректися: «Все! Досить! Більше ніколи в світі! Нізащо»! Св. Альфонс Лігуорі, засновник оо. Редемптористів колись казав: «Ліпше вмерти, аніж дрібно згрішити». Більшість із вас можливо зараз подумає: воно то так, але я вже скільки не сповідався/лася все одно виходить як завжди. Але якщо не віримо у власну перемогу – ми вже програли». Якщо ми не віримо у силу Божої благодаті, – не свою власну, – ми вже згрішили. Пам’ятаймо: якщо ми просто будемо розказувати на сповіді свої гріхи, наше життя від того мало що зміниться. Потрібно прикласти зусилля і просити помочі в Бога.

Лише після твердої постанови: «Все – від сьогодні я інша людина! Ніякого гріха!» – можемо підходити до визнання гріхів перед священиком. І лише перед ним. І лише правдиво. І лише всіх, не затаюючи, не забуваючи свідомо, не йдучи на компроміс із гріхом! Згрішив – покаявся, згрішив – покаявся. Лише так зможемо подолати диявола – біля сповідальниці, пліч-о-пліч із божою благодаттю, пліч-о-пліч з Христом. Це – єдина можливість змінити життя.

Відтак, останній крок – надолуження за гріхи. Не кара, а ліки. Не покарання, але виправлення насамперед себе, а відтак і надолуження ближнім. Покута є практичним виявом теоретичних настанов даних священиком.  Ще раз, – даних не як покарання, а як оздоровлення від хвороби душі.

Лише виконавши всі ці п’ять пунктів можемо говорити про правдиву, добру, повну сповідь, або покаяння, направлення, відречення від гріха і навернення свого життя назад на дорогу до Бога.

Чому речі, над якими ми щойно роздумували є настільки важливими? А тому, що наше життя має бути одною-єдиною відповіддю на Божу любов. «Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого Єдинородного, щоб кожен хто вірує в Нього не загинув, але мав Життя Вічне», – пише св. євангелист Іван. А видатний данський філософ Сьорен К’єркегор зазвичай пояснював незрозумілу Божу любов наступним оповіданням:

Один молодий король закохався у просту дівчину, яка не мала графських титулів, не була освіченою та не мала жодних маєтків. Вона навіть не була вельми красивою, носила лахміття і жила в убогій хатині. Проте з незрозумілих нікому причин король щиро покохав цю жебрачку і хотів їй освідчитися.

Звісно він мав повну владу над нею і міг наказати стати королевою. Але розумів, що так не завоює її любові. А він прагнув щоб дівчина по-справжньому покохала його… «Жодна сила не зможе відімкнути двері людського серця – воно має відкритися зсередини», – пише філософ.

Радники навперебій говорили, що королю потрібно забути дівчину і пошукати собі гідну пару. Але той відмовлявся, мріючи тільки про свою обраницю.

Він міг завоювати дівчину щедрими дарами, але розумів, що пишнота лише шокує її. Тож придумав інший спосіб: покинув трон, залишив корону і переселився у хижу поблизу дівчини. Цей король був готовий цілком змінити своє життя, стати бідним, щоб кохана могла пізнати його справжні почуття.

А чи готовий ти «цілком змінити своє життя» заради Бога, який своє життя взагалі погубив заради тебе? Якщо так, то єдине місце де ти можеш це зробити тут – біля Божого престолу, у сповідальниці, з поміччю Божої Благодаті.

диякон Богдан Лопишко