Введення в храм Пресвятої Богородиці

Введення в храм Пресвятої Богородиці

“Сьогодні всенепорочна Діва

приводиться до храму, – до оселі царя всіх Бога, що всіх нас годує”.

(Літійна стихира празника).

Місяць грудень – це час коли ми підготовляємо себе до радісного християнського свята “Різдва Господа Нашого Ісуса Христа”. На цей час наша Церква Східного обряду переживає піст, який називаємо Пилипівкою, бо починається він від дня св. Пилипа. Піст – це не є якась кара, що обмежує нас у різних земних приємностях. Це час, коли християни повинні більше подбати про своє духовне життя.

Коли уважно призадуматися над святами, що випадають на місяць грудень, то можемо сміло сказати, що цей місяць тісно пов’язаний з нашим дитинством, а, заодно, і з вихованням наших власних дітей.

Перший празник – “Введення в храм Пресвятої Богородиці”. Маленьку дівчинку Марію віддають на службу Богові: Яким і Анна виконують обітницю, дану Богові ще перед народженням цієї дитини.

Другий празник – “День св. Миколая” – радість наших діточок, спогади власного дитинства.

Третій празник – “Непорочне зачаття пресвятої Діви Марії”. Бог зглянувся над праведними Якимом і Анною і дарує їм дитя.

“Введення в Храм Пресвятої Богородиці” є тим святом, яке дає нам чудову нагоду, маючи за приклад Якима і Анну, їх сім’ю, можливо, змінити щось у своїх сім’ях. Про сім’ю, з якої походила Пресвята Богородиця, знаємо з Апокрифічного Протоєвангелія Якова. Батько Яким походив з царського роду Давида, а мати Анна з священичого роду Арона. Жили вони в містечку Назареті. Це була заможна сім’я. Всі свої доходи Яким ділив на три частини: перше все було призначене для жертви,  для Бога; другу – віддавав для бідних, і тільки третю частину залишали для себе. Великою журбою для Якима і Анни була їх бездітність. Для жидівської сім’ї бездітність була не тільки браком Божого благословення, але страшною Божою карою. З такої сім’ї насміхалися, такою сім’єю страшили інших. Головним у всіх своїх молитвах до Бога було благання зняти з них це терпіння. Вони присягали, що цю дитину віддадуть на славу Божу. І, нарешті, в старшому віці Анна відчула, що Господь вислухав їх молитви.

Празник “Введення” є доказом того, що Яким і Анна дотримуються обітниці, даної Богові, і віддають свою дитину на Божу славу.

З усіх десятьох заповідей тільки четверта каже нам, що будемо мати, коли будемо цю заповідь сповняти: “Шануй батька і матір свою, добре тобі буде і довго проживеш на землі”.

Кожне живе сотворіння має великий дар від Бога – розмножуватися. Людина – це сотворіння Боже, яке поруч  з багатьма дарами Божими має ще й і розум. Решта живих сотворінь живуть інстинктами. Тому відповідальність за виховання нашого потомства ми несемо перед Богом. Щоби наші діти могли сповняти четверту заповідь,  ми – ті, що дали їм життя, маємо обов’язок їх цього навчити.

Щораз  менше у нас батьків, які за прикладом Якима і Анни готові були б сказати: ”Господи, прийми дитину, Тобою мені дану, для Твого служіння”. Сьогодні ми потребуємо такої молоді, яка б за прикладом Пречистої Діви Марії радо йшла за Божим голосом, який кличе всіх до поправи і переміни на краще власного життя. Тоді ми сміло зможемо дивитись на майбутнє нашої Церкви і нашого народу.

 

о. Зиновій Микласевич