Слово на Різдво Пресвятої Богородиці святителя Андрея, архиєпископа Критського

nativity_theotokos

Нинішнє свято є для нас початком свят. Будучи межею закону і переміни, воно стає також дверима до благодаті та істини. Воно може ще називатися середнім і останнім. Його початок – закінчення закону; середина – з’єднання крайніх точок, кінець – одкровення істини. «Мета бо закону – Христос» (Рм 10,4), Який, звільняючи нас від букви, приводить до духу. Тут кінець (закону): тому що Законодавець, звершив все, змінив букву на дух і все об’єднав в собі (пор. Еф 1,10), оживляючи закон благодаттю: благодать прийняла закон під своє панування, а закон підкорився благодаті, так що властивості закону і благодаті не зазнали взаємного змішання, а тільки тяжке, рабське і служебне (у законі), божественною силою перемінилося на легке і вільне (в благодаті), щоб ми – як говорить Апостол, – не були підневолені первнями  світу (Гл 4,3) і не перебували під рабським ярмом букви закону. Ось вершина Христових до нас добродійств! Ось одкровення таємниці! Ось обоження прийнятого людства – як плід спустошення Богочоловіка.

Звісно, світле та явне сходження Боже до людей повинно мати радісний початок, що запроваджує до нас великий дар спасіння. Таким і є теперішнє свято, що має початок в Різдві Богородиці, а кінець – у з’єднанні Слова з плоттю, це славніше з усіх чудес, невпинно сповіщене, неосяжне і завжди незбагненне. Чим менше воно збагненне, тим більше відкривається, і чим більше відкривається, тим менше збагненне. Тому теперішній Богоблагодатний день, перший в наших святкуваннях, являючи світло дівства і ніби сплітаючи вінок із нев’янучих квітів духовного саду Писання, пропонує творінню спільну радість. Дерзайте, – говорить він, – це свято різдва Діви і оновлення людського роду! Діва народжується, виховується, зростає і готується бути Матір’ю Всецаря віків – Бога. Все це, за допомогою Давида, стається для нас предметом духовного споглядання. Богоматір відкриває нам своє Богомдароване різдво, а Давид вказує на блаженство людського роду і дивне споріднення Бога з людьми. О, диво! Ця стає посередницею між величчю Божества і нікчемністю плоті та стається Матір’ю Творця; а той пророкує про майбутнє, як про теперішнє, і приймає від Бога з клятвою славну обітницю продовження і збереження роду від плоду утроби своєї (Пс 131,11).

Отже, воістину слід прославити таїнство дня, і Матері Слова принести в дар слово: бо ніщо Їй так не приємне, як слово і прославлення словом. Звідси і ми отримаємо двояку користь: по-перше, вступимо в область істини, по-друге, вийдемо з полону й рабства писаного закону. Яким же чином? Відомо, що коли зникає морок, тоді з’являється світло; так і тут: за законом іде свобода благодаті. Нинішнє торжество є межею, що відділяє істину від перемін і вводить нове замість старого. Про це Павло – божественна труба Духа – вигукує: «Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння» (2 Кр 5,17). Обновіться! «Старе минуло, настало нове; закон бо не зробив нічого досконалим, – уведено ж кращу надію, яка зближає нас до Бога» (Євр 7,19). Світло засяяла істина благодаті. Сам Законодавець, незбагненно піддав себе виснаженню, згідно з промислом став людиною, щоб заповнити відсутнє і змінити недосконале на краще і досконаліше. Це і високий Йоан, Богогласний грім Слова, бажав виразити якомога ясніше. «Від його повноти», – каже, – «прийняли всі ми – благодать за благодать» (Йо 1,16). Коли (Слово) спустошило себе і понад закони природи взяло від нас наше єство, тоді ми прийняли повноту і замість (плотського) змішання, взятого від нас, збагатилися Божеством.

Нехай веселиться нині все творіння, і нехай торжествує вся природа. Розлийте, небеса, згори росою правду, і нехай хмари дощем її виллють!  (пор. Іс 45,8), і гори точитимуть сік винний (пор. Ам 9,13), гукайте весело, ви, гори, бо Господь утішив свій люд (пор. Іс 49,13), і підняв нам спасенну потугу в домі Давида, слуги свого (пор. Лк 1,69), цю пренепорочну і незайману мужем Діву, з Якої народився Христос, очікування і спасінняrizdvo bohorodytsi 1 народів. Нехай радіє нині всяка благодарна душа і природа нехай закличе все творіння до свого оновлення і відродження. Неплідні скоро збігайтесь: тому що бездітна і неплідна народила божественне немовля – Діву. Матері, радійте: матір, яка не родила породила нетлінну Матір і Діву. Діви, веселіться: незасіяна земля несказанно породила Того, Хто рождається від Отця. Жінки, торжествуйте: жінка подала колись привід до гріха і вона ж посприяла початку спасінню; жінка, колись засуджена, стала виправданою Богом, Матір безмужна, вибрана Творцем, і оновлення (людського) роду. Всяке творіння нехай славословить та радіє і приносить дар, гідний цього дня. Нехай буде нині єдине, спільне торжество на небі й на землі. Нехай разом святкує все, що в світі і що поза світом. Нині Творцеві всього приготувався створений храм; і творіння приготовляється, щоб стати новим Божественним житлом Творцю. Нині вигнана з країни блаженства наша природа приймає початок обоження і порох намагається піднестися до найвищої слави. Нині Адам приносить від нас і за нас початки Богу, найдостойніший плід людства – Марію, в Якій (Новий Адам) стається хлібом для відновлення людського роду. Нині відкривається велике нутро дівицтва, і Церква, за образом нареченої, накладає на себе чисту перлину істинної непорочності. Нині гідність людська приймає дар першого творіння і повертається в попередній стан; людина отримує в чудовому і Богопристойному вигляді затьмарену неподобством гріха велич краси, через з’єднання людської природи з народженою Матір’ю Того, Хто «найкращий на вроду» (пор. Пс 44,3). І це творіння стається, воістину, сотворенням, і відновлення – обоженням, і обоження – поверненням першої досконалості! Нині неплідна стає, понад очікування, матір’ю і, народивши Ту, Яка народила без мужа, освячує природне народження. Нині приготований прегарний цвіт для Божественної багряниці і бідна людська природа зодягнулась в царське достоїнство. Нині – за пророцтвом – виросла вітка Давидова, Яка, ставши вічно зеленим жезлом Арона, виростила нам жезл сили – Христа. Нині від Юди і Давида виходить Діва Отроковиця, зображуючи собою царське і священне достоїнство Того, Який прийняв священство Арона за чином Мелхиседека (Євр 7,15). Нині благодать, вибіливши таїнственну ризу божественного священства, зробила його з левітського сімені, і Бог прикрасив царську порфіру кров’ю Давида. Коротко мовлячи, нині починається відновлення нашої природи, і занепалий світ, приймаючи Богодостойне повчання, отримує начало другого божественного творіння.

Перше творіння людей сталося із чистої і неоскверненої землі; але їх природа затьмарила своє вроджене достоїнство, втративши благодать через гріх непослуху. За це ми були вигнані з країни життя і, замість райських насолод, отримали життя тимчасове, як родову спадщину, а з нею смерть і розтління роду нашого. Всі стали віддавати перевагу землі замість неба, так що не залишалося жодної надії на спасіння, крім вищої допомоги. Ні природний, ні писаний закон, ні полум’яні примирливі промови пророків не в силі були зцілити хворобу. Ніхто не знав, як виправити людську природу, і за допомогою чого зручніше було б привести її до першого достоїнства, допоки Художник всього Бог не благозволив відкрити нам другий прекрасний і наново впорядкований світ, знищивши здавна прониклу язву гріха, який породив смерть, і дарував [Христос] нам дивне, вільне і абсолютно безпристрасне життя, через наше нове сотворіння в хрещенні божественного народження. Але як би нам оповістилося це велике і преславне благо, настільки співвідповідне з законами божественними, якщо б Бог не з’явився нам у плоті, не піддався законам природи і не благоволив пожити з нами відомим Йому способом. А як все це могло б здійснитися, якщо б раніше не послужила таїнству чиста і непорочна Діва, Яка вмістила Невмістимого, за законом, що перевищує всі закони природи? І чи могла послужити для цього таїнства якась інша діва, крім Тієї єдиної, Яка була вибрана передше усіх родів Творцем природи? Ця Діва є Богородиця – Марія, Богомпрославлена, з утроби Якої вийшов з плоттю Пребожественний і Яку сам Він учинив чудним для себе храмом. Вона зачала безсіменно і народила нетлінно, тому що Син Її був Богом, хоча і народився плоттю, без змішування і хвороб. Ця Матір, воістину, уникнула властивого матерям і дивно годувала молоком Сина, народженого без мужа. Діва, породивши безсіменно зачатого, перебувала також чистою Дівою, зберігши неушкодженими знамення дівства. Тому  воістину Вона є Богородицею: дівство Її почитається і народження ублажається. Бог, з’єднуючись з людьми і являючись у плоті, дарує Їй власну свою славу. Жіноче єство враз звільняється від першого прокляття, і як перше ввело гріх, так перше ж починає спасіння.

Nativity-BVM-Anna-Joachim

Однак слово наше досягло головної своєї мети, і я, торжествуючи нині і з веселістю беручи участь в цьому священному бенкеті, пропоную вам спільну радість. Відкупитель роду людського, – як я сказав, – забажав учинити нове народження і нове творіння людини: подібно як при першому створенні, взявши порох з дівственної і чистої землі, утворив першого Адама, так і тепер, вчиняючи своє воплочення на землі – так би мовити, замість пороху – обирає зі всього творіння цю чисту і пренепорочну Діву і, наново творячи людство в обраній з-посеред людей, Творець Адама стається Адамом новим, щоб спасти давнього.

Хто ж ця Діва і від яких батьків вийшла? Скажемо про це коротко, заглянувши, по можливості, в історію. Марія, слава всіх, народилася з роду Давидового, а від сімені Йоакима. Вона походила від Єви, а була дитиною Анни. Йоаким був чоловіком благочестивим, вихованим в законі Божому. rizdvo bohorodytsi2Живучи ціломудренно і ходячи перед Богом, він, втім, постарівся бездітним: квітучим його літам не дано було продовження роду. Також і Анна була Боголюбивою, ціломудренною, але безплідною; жила з чоловіком у злагоді, але була бездітною. Хоч вона і визнавала першим і єдиним своїм обов’язком зберігати закон Господній, проте її щодня ранило жало бездітності, вона журилася і сумувала, носячи глум безплідності. Так Йоаким і його дружина журилися через те, що не мали наступника свого роду; тим не менш іскра надії ще не згасала в них цілковито: обоє вони підносили молитви до Бога про дарування їм дитини для продовження їхнього сімені. Обоє слідуючи почутій молитві Анни (1 Цар 1,10), не відходили від храму, ревно просячи Бога, щоб розрушив неплідність і дарував плід бездітним. І не залишали вони своїх зусиль, поки не отримали бажаного. Дійсно, їхнє бажання сповнилося. Подавець дарів не зневажив дару їхнього сподівання. Негайна сила скоро постала на допомогу тим, які просили та благали Бога, і вчинила здатними одного до утворення, а іншу до прийняття плоду. Таким чином, від неплідних та висохлих батьків, як би від зрошених дерев, проріс для нас преславний плід – пренепорочна Діва. Узи неплідності розв’язалися, – молитва, понад очікування, виявилася плодоносною; бездітна народила дитину; бездітна стала щасливою матір’ю. Оскільки ж Та, Яка проростила з утроби своєї колос нетління, вийшла від неплідної матері, то батьки в першому розквіті Її віку привели Її в храм і посвятили Богу. Священик, який звершував тоді за чергою служіння, побачивши лик дів, що були перед і після неї, зрадів і звеселився, бачачи ніби дійсне сповнення Божественних обітниць. Він посвятив Її Богу, як чесний дар та благоприйняту жертву, і, як велику скарбницю спасіння, укрив Її в самих внутрішніх частинах храму. Тут Отроковиця ходила в установах Господніх, як у шлюбних палатах, живлячись небесною поживою до часу заручення, яке було наперед визначене передше всіх віків Тим, Хто, за невимовним милосердям, народився з Неї, і Тим, Хто передше всякого творіння, часу і простору божественно народив Його, і разом з співістотним, співпрестольним і поклоняємим Його Духом, а це і є єдине Божество, що має одне єство і царство, нероздільне та незмінне і ні в чому не різне, окрім особистих властивостей. Тому-то я торжествую, і ликую, і Матері Слова приношу дар святковий; тому що народжене від Неї навчило мене вірувати в Тройцю: безначальне Слово і Син учинив у Ній своє воплочення, родитель Отець благоволив це воплочення від Отроковиці, Дух Святий осінив і освятив утробу незбагненно зачатої.

Тепер час запитати Давида: у чому клявся йому Бог усіх? Скажи, піснеспівцю Пророче! Прийди, візьми гусла, брякни в струни, ясно сповісти: про що клявся тобі Господь? – Про що клявся мені Господь? Клявся від плоду утроби моєї посадити на престолі моїм (Пс 131,11). Ось у чому клявся і не порушив клятви своєї, клявся і слово запечатав ділом! «Раз», – сказав Він, – «я поклявся святістю моєю: Давидові напевне не скажу неправди! Його потомство триватиме повіки, і престол його передо мною, наче сонце. Мов місяць, він стоятиме повіки як свідок на небі вірний» (Пс 88,36-38). Таку клятву Бог виконав, тому що «неможливо, щоб Бог казав неправду» (Євр 6,18). Ось дивіться: Христос іменується по плоті моїм Сином (пор. Мт 22,42), а Господу моєму і Сину поклоняються всі народи (пор. Пс 71,11), бачачи Його, коли Він сидить на дівственному престолі! Ось і Діва, з утроби Якої вийшов Предвічний, що воплотився на кінець віків і обновив віки, також виросла з моїх бедр! Все це так!

cff367453ff742a6592a193892c4dfc7bc5f6c130827849

Люде Божий, народе святий, священний зборе! Вшануймо пам’ять богоотців, звеличмо силу таїнства. Кожен з нас, у міру даної йому благодаті, нехай принесе достойний дар теперішньому торжеству. Батьки – благоденство роду; матері – благодітність; неплідні – безпліддя гріха; діви – повну цнотливість, тобто душі і тіла; одружені – похвальну стриманість. Якщо хтосьrizdvo bohorodytsi3 з вас батько – нехай наслідує батька Пресвятої Діви; хоча хтось і бездітний – нехай пожинає плодотворну молитву, що виростає з богоугодного життя. Мати, яка годує дітей своїх – нехай радіє разом з Анною, що виховала Дитину, даровану їй у неплідності за молитвою. Та, що неплідна, не народжує, позбавлена благословенного плоду – нехай приходить з вірою до Богомданої розквітлої вітки Анни і відкладе неплідність. Діва, що живе непорочно – нехай буде матір’ю слова, прикрашаючи словом красу душі. Заміжня – нехай приносить розумну жертву з плодів молитви. «Вкупі багатий і вбогий, юнаки і діви, старці з юнаками» (Пс 48,3; Пс 148,12), священики і левіти, царі і цариці – всі разом торжествуймо на честь Отроковиці, Матері Бога і Пророчиці: з Неї вийшов Пророк, передвіщений Мойсеєм, Христос Бог, Істина (пор. Втор 18,15). Поспішаймо за нинішніми дівами, увійдімо у Святая святих. Там дозріває прекрасний цвіт, там Бог приготував палату для Отроковиці. Тому-то діви – Її ближні – радіють, наперед заповідаючи майбутнє. Тому-то дочки Сіонські йдуть за Нею, як за Царицею, приваблювані пахощами Її мира. Храм відкрив священні брами, щоб прийняти всецарську славу; тоді Святеє святих відкрилося, щоб помістити в своїх недоступних надрах пресвяту Матір Святого. Там приготована для Діви чудова їжа: годує Її – без допомоги рук – Той, Хто сам незабаром мав живитися Її молоком. Годувальником Її був Дух Святий до часу Її з’явлення Ізраїлю, коли наспів час заручин, і Йосиф, нащадок Давида, заручив собі дочку Давидову, і Вона прийняла голос Гавриїла замість сімені; після чого, будучи непричетною до шлюбу, понесла в утробі і породила Сина без співдії батька, залишилася чистою, не втративши дівства, бо Народжений від Неї зберіг і після народження неушкодженими знамення дівства. Він є Христос Ісус Назорей, що приходить у світ. Він є істинним Богом і життям вічним. Йому слава, і честь, і поклоніння з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.