Погляд Церкви на Євросоюз

vatucan_ec_groshiВід самого початку Апостольська Столиця уважно слідкувала і підтримувала процес європейської інтеграції, що започаткували такі відомі люди як Конрад Аденауер, Альчіде де Гаспері або Роберт Шуман.

 

Прагнучи підкреслити вагу євроінтеграції, у 1948 році папа Пій ХІІ проголосив св. Бенедикта покровителем Європи. Так само Павло VI багаторазово висловлював свою підтримку у справі творення спільної Європи, а нунцію в Брюселі, крім відносин із бельгійською владою, довірив співпрацю з європейськими інституціями.

 

Європа та її інтеграція були одними з головних тем, якими цікавився і опікувався Йоан Павло ІІ, що було видно під час його понтифікату. Варто нагадати, що Йоан Павло ІІ понад 700 разів (у промовах або документах) висловлювався про Євросоюз і цінності, які у ньому мають зобов’язувати і форми, яких він має набути в майбутньому.

 

Вже з самого початку понтифік зазначив, що прагне відбудувати єдність Європи, яка постраждала через «залізну завісу». «Чи Христос цього не хоче, чи Святий Дух цим не керуватиме, щоб цей папа-поляк, папа-слов’янин, саме зараз відкрив духовну єдність християнської Європи, яка складається з двох великих традицій: Заходу і Сходу?», – говорив Йоан Павло ІІ у Гнєзно в 1979 році.

 

Внесок Святішого Отця був не лише у тому, що було визнано значення держав (що вже було в європейській думці), а насамперед у підтвердженні значення народів, що творять Європу. Йоан Павло ІІ кожного разу підкреслював, що Європа складається з народів, які мають свою тотожність і цінність. У 1988 році в Страсбурзі понтифік сказав, що Європа має бути союзом вільних народів. «Хіба Церква могла б не цікавитись будівництвом Європи, оскільки протягом століть живе серед народів, що її творять, які колись привели до джерел хрещення і для котрих християнська віра є і залишається елементом культурної тотожності?».

 

У 1990 році Йоан Павло ІІ призначив окремого свого представника в Європейських Інституціях. З того часу Брюсель – місто, де працює два апостольських нунція.

 

У 1988 році під час промови у Європейському Парламенті, коли ще не було жодних натяків на падіння «залізної завіси», Йоан Павло ІІ (вже тоді!) говорив представникам тогочасної Європейської Спільноти про перспективу її розширення на Схід. «Моїм прагненням як пастиря вселенської Церкви, який родом із Східної Європи і знає прагнення слов’янських народів, тої другої «легені» нашої спільної європейської батьківщини, є те, щоб суверенна Європа з вільними інституціями розширилася би колись до меж, які визначає її географія, а ще більше історія».

 

Також понтифік вказував на головні елементи європейської тотожності – у зв’язку з її історичною спадщиною, основу якої визначило християнство. «Не буде єдності в Європі, поки вона не стане спільнотою духа».

 

Йоан Павло ІІ нагадував, що єднання Європи не може будуватись виключно на політичній і економічній площині, але варто звернути увагу у цьому процесі на глибоку культурну основу, яка має зв’язок з духовним корінням. «Цей зв’язок, що міцнішає, – звертався до Комісії Єпископатів Європеймької Спільноти, – не може бути тільки континентальною географічною і господарською структурою, але насамперед має стати культурним і духовним порозумінням, що формується на шляху плідного поєднання різноманітних і важливих цінностей і традицій».

 

Про ці цінності, які мають бути гарантовані у розширеному Євросоюзі, йшлося у промові Йоана Павла ІІ в Римі 2002 року: «Як я неодноразово казав, вони торкаються гідності особи; святого характеру людського життя; центрального місця родини, що спирається на подружжі; важливості освіти; свободи думки, слова і визнання своїх переконань, релігії; правового захисту одиниць і груп; співпраці для спільного добра; праці, що визнається особистим і суспільним добром; політичної влади, що розуміється як служіння, яке підпорядковується закону і розуму, і обмежене правами і свободами народів». Також Папа нагадав, що «особливо варто визнати і охороняти в кожній ситуації гідність людської особи і права на релігійну свободу, що розуміється у потрійному вимірі: індивідуальному, загальному та інституціональному».

 

Черговим важливим аспектом європейського вчення Йоана Павла ІІ було застереження від європейського егоїзму, що характерний для багатих країн. «Європа не може закриватися сама в собі! Не може і не повинна ігнорувати решту світу, а навпаки – повинна зберігати повну свідомість, що інші країни і континенти очікують від неї сміливих ініціатив, щоб забезпечити найбільш убогим країнам засоби розвитку і суспільної організації і будувати більш справедливий і братерський світ».

Джерело:  Католицький медіа-центр